Философское...
Инок59
Припадая к мудрости веков,
Ощущаешь: время безвозвратно.
С умной миной прожив «дураком»,
Рад бы в рай, но нет пути обратно.
«Дважды в одну воду не вступить»,
Как порою до смерти обидно.
Хочется в «дерьмо» не наступить,
Но мешает «гордость», очевидно.
Наградив затрещиной в пути,
Жизнь заставит «выучить уроки».
Всё, что предначертано пройти,
НЕИЗБЕЖНО…. РАЗНИЦА ЛИШЬ В СРОКЕ.
Как принять?- «ВСЁ СУЕТА СУЕТ».
МУДРОСТИ внимать - ИНОЕ ЗЫБКО.
И ДУШОЮ принимая СВЕТ,
Не учиться на СВОИХ ОШИБКАХ.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Добрый день, Олег,интересное произведение, только вот строчка"Рад бы в рай, но нет пути обратно" двусмысленна.То ли понимать,что хочется,чтобы и из рая можно было вернуться обратно, то ли жизнь уже не вернешьи к раю путь закрыт.Хорошо, что мы живы, и это значит, что путь к раю открыт чрез Христа.Награда от Господа-другой вопрос.
Хорошо бы подумать над этой фразой...
Благословвений Вам и успехов в творчестве.
Комментарий автора: спасибо за отзыв...
с уважением инок.
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
