На мене чекають тут, власне, півжиття.
За справами цього не помічаєш. Лиш зрідка – підіймеш очі вгору й бачиш, що каштан уже випустив листочки, і ясен теж. А зранку на вікно прилетів голуб.
Я знаю, що вдома, в селі, на мене чекає весна… і Він.
Стоять серед поля й усміхаються мені крізь сережки беріз, уквітчані абрикосовим і вишневим цвітом… Весна. Щоб там не було, які б осінні вітри не термосили душу.
Він завжди поруч. А з Ним весна. Стоять непорушно, довго, вічно. Щасливі, добрі, світлі, єдині. Чекають.
Життя іде. А попереду бачу їх. Вони ждуть мене. Куди б я не поїхала, куди б не пішла – вони вже там, попереду. Тому немає старості, немає осені. Є Він. Є весна.
Дивляться на мене з чистих небес такі ж чисті та привітні – Він і весна.
Ще ніколи так не раділа квітам. Відчувала себе о цій порі зайвою. Все цвіте, тішиться… а я в постійних пошуках і суєті. Холодна, застигла. Самотня. Непотрібна.
А тепер весна сама мене знайшла. І я радію за нас. Білий цвіт пробивається до моєї душі крізь пелену туману. І птахи співають та щебечуть не там – десь, а тут, у мені. Ранкове сяйво проймає мене всю, до глибини єства. Берези й осики тягнуться до мене довгими сережками. Весна та й годі.
Та я не розчиняюся в цьому барвисто-весняному дивоцвітті, а й досі йду людськими стежками. Але йду до Нього. У Його воскресіння.
А коли буває холодно й сіро, бо й навесні часом сіро мжичить дощ, надія на Воскресіння допомагає бачити Його. І весну.
Олеся Білоус,
м. Київ, Україна
Народилася 1983р. в Киргизії в родині геологів. Після здобуття Україною незалежності разом із батьками повернулася на Батьківщину. Дитинство минуло на Житомирщині(смт. Червоногранітне). Закінчила Житомирський державний університет ім. Івана Франка (2006), Національний педагогічний університет ім. М. Драгоманова (магістратура,2007). Навчаюся в аспірантурі Науково-дослідного інституту українознавства на філософському відділенні. Вірші пишу з дитинства. Поетичні твори, журналістські матеріали та публіцистика друкувалися в альманахах "Зоряні роси", "Вітрила", газетах "Вільне слово", "Прапор", "Християнство", "Євангельська нива". Заміжня. Член церкви «Дім Євангелія» (ВО ЄХБ, Київ)
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Девушка, которая ни когда не снимала платок. - Николай Морозов В обычный институт ходит обычная девушка. Впрочем, не совсем обычная. Она ни когда не снимает с головы платок. Под этим платком скрывается какая то тайна....
/Попытка написать ужастик в стиле Стивена Кинга но с православным сюжетом/
Поэзия : 1) "Красавица и Чудовище" 2002г. - Сергей Дегтярь Это первое признание в любви по поводу праздника 8 марта Ирине Григорьевой. Я её не знал, но влюбился в её образ. Я считал себя самым серым человеком, не стоящим даже мечтать о прекрасной красивой девушке, но, я постепенно набирался смелости. Будучи очень закомплексованным человеком, я считал, что не стою никакого внимания с её стороны. Кто я такой? Я считал себя ничего не значащим в жизни. Если у пятидесятников было серьёзное благоговейное отношение к вере в Бога, то у харизматов, к которым я примкнул, было лишь высокомерие и гордость в связи с занимаемым положением в Боге, так что они даже, казалось, кичились и выставлялись перед людьми показыванием своего высокомерия. Я чувствовал себя среди них, как изгой, как недоделанный. Они, казалось все были святыми в отличие от меня. Я же всегда был в трепете перед святым Богом и мне было чуждо видеть в церкви крутых без комплексов греховности людей. Ирина Григорьева хотя и была харизматичной, но скромность её была всем очевидна. Она не была похожа на других. Но, видимо, я ошибался и закрывал на это глаза. Я боялся подойти к красивой и умной девушке, поэтому я общался с ней только на бумаге. Так родилось моё первое признание в любви Ирине. Я надеялся, что обращу её внимание на себя, но, как показала в дальнейшем жизнь - я напрасно строил несбыточные надежды. Это была моя платоническая любовь.
